Фільм «Месники 2: Ера Альтрона» з’явився на великих екранах України 23 квітня, зразу ж на наступний день після світової прем’єри. І наскільки сильно фанати чекали цей фільм, настільки ж сильно скептики сумнівались в майбутньому успіху цієї частини франшизи, оскільки багато людей розчарувалися в першій частині «Месників», чекаючи від неї чогось більшого. Чиї ж очікування підтвердили «Месники 2»?

   Почну зразу з висновку… дивно, правда?. «Месники 2: Ера Альтрона» шикарний фільм, чуєте, Ш-И-К-А-Р-Н-И-Й. Чисто моя думка, що це поки кращий фільм від компанії Марвел. Такі собі кіногурмани скажуть, що йому не вистарчає глибини, змісту і це чисто атракціон для того, щоб повеселитись, а не задуматись. Насправді ж у фільмі все це присутнє, а таким людям переважно просто не подобаються стрічки такого плану, от вони і бісяться. Тому якщо ви задумувались сходити в кіно на «Месників», то можете далі навіть не читати ( ібо я просто продовжу нахвалювати картину),  а біжіть в кінотеатр і скоріш купуйте квиток на найближчий сеанс.

   Вважаю, що найкращим компліментом для фільму є те коли глядач переглядає його на одному диханні. І так було у випадку з «Месниками». Фільм насичений, динамічний, розумний, веселий… а жарти з фільму це окрема тема, буває, що на комедіях так не посмієшся. Все відбувається дуже динамічно і захопливо… знаєте буває так що через динамічність стрічки і перенасиченість самим екшином ця стрічка починає під кінець надоїдати, як це було в «Форсажі 7», проте в «Месниках» все ідеально збалансовано і їх хочеться дивитись ще і ще навіть після закінчення. Признаюсь, що дивився увесь фільм з відкритим ротом і не спирався на стілець, можливо я й виглядав як мудак, але через різні цікаві сюжетні ходи челюсть так і відпадала, а не спирався на сидіння тому що картина постійно змушувала роздумувати і зосереджено осмислювати побачене, хоч це було зовсім неважко.

    Про акторську гру, операторську роботу, режисуру і все в тому роді взагалі не потрібно говорити, оскільки у «Месниках» той випадок коли можна задуматись, що краще зняти практично неможливо.

   Скільки не ходи в IMAX постійно нам нагадують про те, що ця технологія нам гарантує практично повне занурення у стрічку. І я чомусь ніколи не міг відчути цього славетного повного занурення про яке мені нагадують у кожній рекламці… ну так класний звук… об’ємна картинка… гарна чіткісь і хороші кольори, але все ж це не так виразно і відчуття в мене такі ж, як від перегляду фільму у звичайному кінозалі, просто якість на порядок краща. Але саме у «Ері Альтрона» я відчув те приславуте занурення і на пару годин випав з реальності. Тому річ далеко не в технології, а в самому фільмі, хоч звичайно краще дивитись в IMAX, оскільки це додає ще більшої ефектності.

   Оскільки я почав з висновку, то зараз просто побажаю приємного перегляду)

   P. S. Не спішіть покидати кінозал коли почнуться титри. Після них буде бонусний ролик в марвелівському стилі.

   "А ти віриш у долю?"

   На днях в українських кінотеатрах з’явився фільм вітчизняного виробництва з назвою «Смертельно живий». І зірки на небі стали так, що мені пощастило переглянути цю дуже захоплюючу кінострічку про яку я й хочу вам розповісти.

   В основу сюжету покладена історія про відомого автора, що уже декілька років отримує СМС на телефон з передбаченнями про його майбутнє і ці передбачення обов’язково збуваються. У черговому повідомленні головний герой дізнається про свою смерть і намагається негайно розібратися у цій чортівні, адже, згідно з смскою, жити йому залишилось всього декілька годин.

   З початку перегляду стрічки ви спокійно сприймаєте все побачене на екрані і комфортно відпочиваєте на сидінні, жуючи свій попкорн…  чи що ви там любите жувати. Усі діалоги красиві і зрозумілі… у таких моментах можна порівняти перегляд фільму з прослуховуванням музики, коли ти просто отримуєш задоволення і лишній раз не задумуєшся над почутим/побаченим  (тут сценаристу великий плюс, прям ПЛЮСІЩЄ). Проте вам все ж цікаво, що буде далі і ви не відволікаєтесь. Фільм тримає. Загалом ви сидете розслаблені і не напружуючись слідкуєте за легкою і цікавою розповіддю цікавої історії. Час від часу трапляються дуже вдалі і смішні жарти (тут у скарбничку сценаристу кладемо ще один плюсик). Ну усе іде в одному не надоїдливому й легкому темпі. Доки нам не починають роз’яснювати, що насправді діється. І тут твій розслаблений мозок починають бомбардувати, як Перл Харбор в 1941 році. В кінці фільм  різко заставляє вас інтенсивно думати і ще більше заплутує. На одному вузлику зав’язуються ще декілька вузликів і ви намагаєтесь усі їх розплутати, проте чогось не хватає. Останні десять хвилин ви сидите в розумових потугах, які компенсують усю ту легкість з якою стрічка дивилася з самого початку. А коли фільм завершиться, то усе стає на свої місця і ти виходиш з кінозалу з враженим лицем, і в думках в тебе таке: « Огого! Нічосі…. І це український фільм…. Крутяяяяк».

   «Смертельно живий» - це той випадок коли неймовірно цікава історія компенсує малий бюджет фільму. По суті нам просто розказують історію, а не показують її. У стрічці є зовсім небагато сцен, (проте їх досить, щоб глядач не втомися від одної й тої ж обстановки),  між якими ми час від часу переносимось. Тому оцінювати монтаж, операторську роботу і художнє оформлення не обов’язково, оскільки у цих аспектах робота над фільмом була не складна, але й тут усе, що було потрібно зробити,  усе було добре зроблене. А Мінімальний акторський склад ( 10 акторів ) впорався зі своїм завданням на всі 100% і я впевнений, що Станіславський їм повірив би.

   Завдяки сюжету, ідеї і сценарію фільм вийшов дуже і дуже хорошим, і якби було трошки більше фінансування та реклами, то «Смертельно живий», мабуть, на рівних змагався б з «Поводирем» за найкращий фільм незалежної України.

   P. S. Якщо маєте можливість, то ОБОВ’ЯЗКОВО сходіть на цей фільм в кінотеатр ( і навіть не раз) та підтримайте гривнею українське кіно… чудове українське кіно.

   P. P. S. На популярному російському сайті КиноПоиск «Смертельно живий» має низькі оцінки, проте не зважайте на це, оскільки ті хто їх ставили, мабуть не переглядали цей фільм)

У цій коротенькій статейці хочу відмежуватися від того, що "Незламна" це український фільм, оскільки, для української кіноінжустрії це точно серйозний прорив. Тому нижче розповім про стрічку уже з погляду світового кіно.

   Скільки вже фільмів про війну знято, скільки переглянуто, скільки ще знімуть і скільки ще треба буде подивитись. І здавалося б, що уже майже неможливо придумати щось новеньке у жанрі військової драми, але ж ні… придумали таки знімати цілі фільми про окремих людей та їх життя. І ця ідея таки «вигоріла» і тепер уже не перший фільм про окремих людей-військових ми з цікавістю переглядаємо з великих екранів.

    В прокаті з’явилась українська, історична, біографічна, військова драма про другу світову війну – «Незламна». Фільм нам розповість історію життя військової Людмили Павличенко, а саме події 1937 – 1957 років.

    Перед переглядом фільму думав, що буде щось подібне до «Американського снайпера». Насправді значною частиною ці дві стрічки перетинаються, але їх ніяк не можна під одну лінійку рівняти, ібо картина «Незламна» більше «по делам сердечным». Тому якщо суворий дядько в шкіряній куртці захоче побачити багато м’яса і вибухів, то він їх побачить, але його тверде сердечко трошки розм’якне від любовних переживань, яких у кінокартині дуже багато. Атмосфера в картині також присутня і не було у «Незламній» жодного моменту коли можна сказати: «Не вірю!».

   У категорії «стрілялки, літалки, вибухи і м’ясо», незламна також бере своє, але порівняно маленький бюджет в 5 мільйонів доларів не дозволив помістити у фільм найновіші досягнення у сфері спецефектів + майже всі такого роду моменти є в трейлерах.

    Підбір акторів до фільму був просто ідеальним. І жодна суперзірка з голлівуду не зіграла б краще наших шикарнющих акторів. Тут українському  режисеру Сергію Мокрицькому величезний лайк. Окремої уваги достойна Юлія Пересільд, що грала головну роль. До цього її можна було б побачити тільки у величезній купі російських серіалів, але думаю, що саме у фільмі «Незламна» актриса змогла показати увесь свій талант.

   Загалом якщо відмежуватися від шедеврів у жанрі військової драми, то «Незламну» можна вважати дуже сильним фільмом. Та коли згадати такі фільми, як «Піаніст», «Врятувати рядового Раяна», «Свої»,  «В бій ідуть одні «старики» та ще величезну купу хорошого кіно про війну, то «Незламна» на їх фоні зовсім не виділяється. Тому як звичайна кінокартина «Незламна» дуже навіть сильна, але як військова драма цей фільм твердо знаходиться десь посередині.

P. S. Обов'язково сходіть на "Незламну" в кінотеатр і підтримайте копійочкою українське кіно.

   Всі вже давним-давно знають і люблять кіносерію «Форсаж».  Хоча якщо говорити по правді, то після «Форсажу» І «Форсажу 2» франшиза скотилась на 3 і 4 форсажах (ІМХО, чисто моя думка), а на 5 серії були суцільні стрілялки з вибухами і погонями. У фільмі «Форсаж 6» усі вже забули про закони матінки фізики і силу тяжіння матінки Землі, але сюжет хоч був більш-менш. Ну а у сьомому форсажі все було вже на абсолютно новому рівні… на рівні плінтуса -_- …. Ну про плінтус трошки загнув, але зараз постараюсь пояснити чому він такий поганий і чому його всі так люблять.

   Хочеться почати з сюжету над яким режисер не дуже задумувався. Отож коротко сюжет: їздять, стріляють, б’ються, стріляють, їздять, вибухають, стріляють, літають, літають, б’ються, вибухають. Здається я нічого не пропустив.

   У Форсажі 7 напхали стільки екшену, що сама ідея фільму не змогла вмістити у себе таку величезну кількість різного роду руху. Хочеться сказати фільму: «Зупинись трошки, почекай, постій», але у ньому з’являються ще більше стрілянини і вибухів ненадійно зв’язаних тонесенькою ниточкою сюжету.

   Окреме слово можна сказати про сценарій фільму. Якщо усі діалоги ще трошки скоротити, то їх, мабуть, можна було б записати на одному листку А4. І це знову ж таки через екшн і ті всі замути з польотами.

   Акторський склад Форсажу завжди можна було кинути у скарбничку плюсів фільму, а тут ще й Джейсон Стейтем грає ключову роль. Про Пола Уокера вже наговорено і переговорено ще у 2013… і варто просто віддати данину поваги останній ролі цього чудового актора.

   Загалом про фільм говорити багато непотрібно, ібо тут немає про що говорити. Творці стрічки просто уявили себе кулінарами і добавили до страви з перцем ще гострішого перцю, посипали це меленим перцем і заправили це все діло купою гострого перцю.

   Але все ж ми любимо Форсаж ще з часів його першої серії, коли цей фільм нас підкорив, а потім повністю полонив нас своєю другою частиною. І навіть, якщо порівняємо такі різні фільми  як «Форсаж» і «Форсаж 7», коли побачимо їх шалену різницю, то все одно не перестанемо любити цю прекрасну франшизу. А все тому що аналогів такому фільму з крутими тачками і крутими акторами немає і мабуть вже не буде. І я можу впевнено сказати, що навіть коли після Форсажу 3, 4, 5 і 7, які мені зовсім не сподобались випустять якимось чудом ще одну серію, то наскільки б вона поганою не була я всеодно її подивлюсь ібо це вже частинка цілої епохи у кіно.

   «Робот Чаппі» - фільм режисера Ніла Бломкампа («Район №9»), який з’явився у світовому прокаті 5 березня, а в українському 12 числа того ж місяця.

   Про сюжет багато говорити нетреба. Фільм розповідає нам про те, що станеться коли робота можна було б наділити людською свідомістю ( емоціями, почуттями, талантами тощо). Насправді вчені вважають, що з цього б почалось повстання машин, які б винищували людство, але це вже зовсім інша історія… про Термінаторів і тому подібне.

   Уявіть собі фільм у який замішали усього потрошку: пару грам «Елізіуму», жменьку «Району № 9»,  трохи фільму «Юність», посипати мультиком «Місто героїв», заправити це науковою теорією про наділення робота почуттями і перемішати усе, що вийшло з фільмом «Трансформери». Нілу Бломкампу вдалося зготувати з цих інгредієнтів  дуже смачну і оригінальну страву.

   Стрічка йде 2 години і з перших же хвилин набирає високі оберти. Увесь екранний час фільм не опускає високо піднятої планки з початку, але й не виходить йому цю планку перестрибнути.

   Ми звикли, що у стандартній моделі фільму дія йде по наростаючій і найдраматичніша його частина чекає нас ближче до кінцівки. У «Чаппі» це відбувається трохи навпаки. Мабуть це зумовлено швидким темпом фільму і хоч найдраматичніша його частина відсунена ближче до початку ніж до кінця, але стрічка не зменшує обертів і до титрів.  Творцям не вдалося пересунути драму трохи до кінця, але їм це добре не вийшло, тому що їм дуже добре вийшло дещо інше. А саме у них вийшло створити фільм так, щоб глядач більше співчував роботу ніж людині ( ну я так точно за робота більше переживав).

   Трохи розчарувала кінцівка.  Взагалі для мене кінцівка – це найважливіша частина стрічки. Саме від кінцівки залежить твоє враження про фільм. І у цьому випадку саме кінцівка не дотягнула до усього фільму. Прям напрошувалося трошечки більше трагедії… ну зовсім трохи.

   Про гру акторів говорити багато не треба. Сігурні Вівер, як завжди на висоті. Х’ю Джекман, якщо й береться за якусь роль, то відіграє її  на всі сто і ця стрічка не стала винятком. Дев Патель… ну той, що мільйонер з нетрів вже давно став хорошим актором. А усі інші актори ні в чому не програють вище сказаним.

   Загалом фільм вийшов хорошим і непересічним. Через швидкий темп усі 2 години проходять практично на одному диханні. Не пошкодуйте декілька гривень і сходіть в кіно. І самі отримаєте задоволення, і допоможете Бломкампу в подальшій режисерській роботі ( він режисерує  перезапуск франшизи «Чужий»).

Дуже оригінальне кіно. Це якщо відсутність сюжету можна назвати «оригінальністю» фільму.

На великих екранах України стрічка з’явиться на початку березня, але чи піде хтось на перегляд цієї режисерської халтурки я не знаю. Також я не буду казати вам, що фільм можна знайти майже на всіх піратських сайтах, ібо піратство, то не добре ;)

«Шалена карта» - це ремейк фільму «Гнів» 1986 року. Режисер Саймон Уест («Нестримні 2», «Лара Крофт: розкрадачка гробниць») відверто зхалтурив і зняв не фільм, а Шось… я просто не знаю як назвати це… можливо він започаткував якийсь новий жанр… фільм без сюжету наприклад -_-

Я не можу сказати про що стрічка, бо вона ні про що. Можу сказати, що там був Джейсон Стейтем (саме Стейтем, а не СтеТХем) в головній ролі і він як завжди бив поганих хлопців, правда навіть те, що не можна було споганити, а зокрема це бійки Сейтема, творці цього псевдо фільму споганили. Ще у цьому фільмі через кожних 10 хвилин була уповільнена зйомка, слоу мо тобто. І уповільнювали все, що тільки можна і не можна, через що фільм став не кращим, а тільки гіршим. Одним малесеньким плюсиком була атмосфера картини, в моментах з грою у Black Jack з’являлась якась мінімальна напруга. Ну але це фільму не допомогло. Кінострічка нелогічна і непослідовна. Переживань за долю головного героя абсолютно немає. Я б навіть був більше задоволений якби героя Стейтема нарешті завалили ті десятки мафіозі з якими він бився (хоч якась несподівана розв’язка).

От ще мені цікаво куди потратили бюджет фільму. З0 000 000 доларів. Можливо цю суму потратили на операторську роботу?  Ні.  А може на зарплатню акторів? Та ні. Крутий саундтрек? Знову ні. Круті спец ефекти? Та там взагалі їх немає. Ну а куди можна було діти стільки грошей? В нікуди, що творці картини успішно виконали. Ви тільки на хвилинку задумайтесь, що можна зробити з такою величезною купою грошей. Я б, наприклад, збудував з самих грошей замок і жив би в ньому до першого дощу, а може навіть і до другого.

Загалом фільм просто поганий. Стейтем як завжди всіх побив. Герої стрічки не розкриті. Логіки ніякої. Сюжет відсутній. А якогось змісту чи сенсу в цьому фільмі годі й шукати.  Не дивіться, якщо коротко. Краще подумайте ті нещасні півтори годинки, як заробити 30 мільйонів.

   Через відміну прокату фільму «Сходження Юпітер» в Україні, в кінотеатрах  на тиждень швидше з’явилась стрічка «Kingsman: Таємна служба». Гідна заміна чи ні, цього вам ніхто не скаже, ібо ніхто не побачить «Сходження Юпітер». Ха-ха (жарти за 300). Принаймні в Україні і принаймні зараз. А поки можемо трошки порадіти за наш прокат, оскільки ми цей фільм побачили на тиждень швидше ніж США і Росія (Ура, Ура).

   Картина розповість нам про секретну британську службу, яка уже багато-багато років бореться з злодіями, що загрожують світу. В центрі сюжету відбір кандидатів на заміну старому агентові служби. Фільм створено по однойменному коміксі. Режисер Меттью Вон.

   Стрічка увесь час йде по наростаючій, що говорить нам про розвиток сюжету і персонажів, а це дуже навіть добре. Якщо спочатку фільм ледве витягує на таку кульгаву 5 з 10, то в кінці там тверда 8. Картина висміює секретні служби, всі їх круті технології,  злодіїв з якими вони борються, костюмчики і таке інше. Якщо у першій половині екранного часу (загалом фільм йде 130 хв.) стрічка виглядає досить серйозною, то у другій половині починається дика наркоманія (в хорошому розумінні слова). Англійський гумор розбавляють американським і виходить дуже навіть смішно… прям дійсно смішно. А коли до цього добавити багато елементів, які ефектно виглядають в IMAX, то фільм можна впевнено назвати веселим атракціоном.

   Про акторів нема чого і говорити. Колін Ферт, Семюель  Л. Джексон, Майкл Кейн і Марк Стронг, вже легендарні актори, які записали до свого активу ще по одній хорошій ролі. Тільки Тарон Егертон, який грає головну роль у фільмі, молодий і не дуже відомий актор, але якщо він працюватиме так надалі, то можливо порівняється з вище переліченими зірками.

   Отож, якщо ви обираєте між катанням на ковзанах і походом в кіно на «Kingsman: Таємна служба», то сміло беріть квитки в IMAX. Цей атракціон буде набагато веселішим ніж будь-який каток.

   В українському прокаті (5 лютого) з’явився номінант аж на 8 статуеток Оскар, у тому числі і на найкращий фільм року, фільм «Гра в імітацію». Правда він давним-давно вже лежить в трюмах піратських кораблів, але можна і в кіно сходити, хоча б заради українського перекладу.

   Картина розповість історію англійського математика Алана Тюрінга, який зі своєю командою намагається взламати код Enigma, за допомогою якого німці шифрували повідомлення під час другої світової війни. Стрічка основана на реальних подіях.

   Той випадок коли бюджет фільму не все вирішує. Зняли за 14 000 000 заробили 134 000 000 і це ще не у всіх країнах прокат закінчився.

   Скажем так. В фільмі є дві основні теми. Одна з них це процес взлому енігми і є ще одна тема, яка набагато важливіша (не скажу, що це за друга така тема, ібо це буде спойлером) . У трейлерах і описах про цю другу важливу тему, назвемо її тема «Х»,  не сказано практично нічого. Доки фільм не побачиш, то не будеш знати на чому він замішаний, а замішаний він на темі «Х». Комусь ця тема «Х» може не сподобадись, особливо дуже серйозним мужикам,  які живуть по своїх таких поняттях, але саме ця тема робить фільм в рази драматичнішим. Тому сказати, що фільм на 100% про код Enigma не можна, фільм більше про тему «Х».

   Стрічка йде майже дві години і вона так і ділиться: перша половина – Enigma; друга половина – основна, драматичніша, цікавіша і несподіваніша.  Спад у фільмі якраз тоді коли картина перелазить з одної теми на іншу, тоді стає трошки нуднувато порівняно з усіма іншими частинами стрічки.

   Окремо треба сказати про гру Бенедикта Камбербетча (Алан Тюрінг). Він зіграв так, як ніхто інший не зміг би. Якщо спочатку він грав такого собі Шелдона Купера, то в кінці фільму його герой був розкритий повністю і зважаючи на тему «Х», зіграти таку роль, щоб тобі повірили було дуже важко. Я не фанат Камбербетча, але він прям молодець… прям більше ніж молодець… от прям зіграв на 200%... прям Оскар.

   Ну і якщо говорити про премію «Оскар», то тут хіба Камбербетч візьме кращу чоловічу роль. Ну а щодо інших номінацій, то кращий монтаж там « Готель «Гранд Будапешт» візьме; за саундтрек з «Інтерстелларом» нема чого змагатись; Кіра Найтлі на фоні Камбербетча не переконала і не заслужила статуетку за кращу жіночу роль другого плану, ну а про фільм, як найкращий у цьому році я не можу сказати бо я всіма руками  і ногами за стрічку «Одержимість». Ну але це все моя чисто суб’єктивна і не авторитетна думка.

   А загалом, то нема різниці чи в кіно, чи вдома, але цей фільм варто переглянути.

   "Американцы, они же тупы-ы-ы-е"  М. Задорнов

     Не фанат Задорнова, просто цитата зверху чудово описує фільм.

   Яких тільки пограбувань не було у світі кіно: по-італійськи,  по-французьки,  по-бразильськи, по-англійськи і навіть по-казахськи, але якщо зрівнювати по фільмах, то «Пограбування по-американськи» найубогіше і найдурніше пограбування на цьому світі. Зараз розкажу чому.

   Стрічка стартувала в українському прокаті 22 січня. Режисером фільму був Сарік Адреасян (Якщо вам знайоме це прізвище, то ви мабуть бачили погане кіно в цьому житті), який паралельно з цим фільмом знімав ще купу картин. При бюджеті в 10 000 000 зелених стрічка на даний момент заробила в 3 рази більше (Точнішихх даних не знайшов).

   Фільм йде півтори години, здається це порівняно не багато, але за цей час ваш мозок встигне вибухнути декілька разів. Головною причиною цих вибухів є сценарій, а точніше сказати сценарію взагалі НЕМАЄ!!!!!! Це якась пародія на діалоги між темношкірими гангстерами. У деяких моментах герої говорять по 5 хвилин одне і теж саме просто різними словами, а деколи взагалі одні і ті ж самі слова декілька хвилин. Тупість і убогість фраз просто вражає, а часом були настільки бридкі описи, що якби ви сходили на цей фільм з дівчиною, то вона б вас скоріш за все кинула… на місці… через бедро…головою в попкорн.

   Якщо ви звикли дивитися фільми з детально продуманим, неординарним і цікавим планом пограбування, то ця картина стане для вас неприємною новинкою. План пограбування примітивний і на нього виділено всього 5 хвилин екранного часу, 15 хвилин на саме пограбування і 5 хвилин титри, а весь інший час ми будемо слухати тупі і неінформативні діалоги. В фільмі є натяк на якусь філософію, якою режисер хоче пояснити пограбування банку не тільки заради грошей, але все що у фільмі є філософського, то це мабуть дві цитати видатних діячів США. В кінці картини нам стараються розкрити те, що фільм хотів донести, нібито братерство цінніше за гроші ііііі…ВЕСЬ ФІЛЬМ В ГІМНО, А В КІНЦІ ВИ ХОЧЕТЕ ЦЕ ВИПРАВИТИ??????? Краще б короткометражку зняли, менше часу б потратив на цей «шедевр». Також у фільмі були туалетні жарти, від яких мене досі тіпає, але не хочу про це згадувати.

   Про акторів скажу тільки, що вони відомі і знімались колись в бестселерах, але є такі ролі, які неможливо зіграти гарно, тому що така роль - це вже величезна пляма на твоїй кар’єрі.

   Підводячи підсумок, я просто охарактеризую все, що відбувалося у фільмі однією картинкою.

   Драматичний фільм «Нескорений», завоював любов глядачів у світі ( В Росії прокат тільки стартував, а в Україні фільм стартує з 5 лютого), але відгуки критиків не всі схвальні, хоч більшості картина сподобалась. При бюджеті в 65 мільйонів доларів картина зібрала вже біля 240 мільйонів зелених. Оцінки: КиноПоиск 7,32; IMDb 7,2.  Стрічка мінована на 3 статуетки Оскар ( Кращий звук, найкраща  операторська робота, найкращий монтаж звуку), хоч і не найпрестижніших, але все ж це Оскар.

   Фільм «Нескорений», режисером якого була Анджеліна Джолі, а сценарій якому писали брати Коен, оснований на реальних подіях, які відбувалися у другій світовій війні. Картина розповість нам про Олімпійського чемпіона з легкої атлетики Луі Замперіні і про те, як на війні він потрапив до японського полону.

   Стрічка охоплює практично усе життя героя:  розповідає про його молодість, юність, що було з героєм до війни і після війни аж до смерті ( трошки в кінці фільму), але основний акцент робиться на періоді другої світової. Те, що показано на екрані  повністю виправдовує назву фільму, хоча в деяких моментах головний герой видається просто покірним. Якщо говорити загалом, то фільм має хороший сюжет, дуже навіть класний сценарій і навіть  таку свою власну атмосферу. З першої хвилини і десь до 100-ої (фільм йде 2 години 15 хвилин) фільм повільно набирає градус напруги, але потім спадає так і не дострибнувши до планки такої собі справжньої драми. Ну я б пояснив це тим, що у якихось моментах кінофільму тобі стає шкода героя, але не до ходить до того, щоб ти по справжньому співпереживав йому, ти просто сприймаєш те, що відбувається на екрані як належне, що так і має бути. Ну і найбільше драматичності у фільмі мабуть додає факт, що це відбувалося насправді. Через вище перераховані причини фільм дивиться легко весь екранний час.

   До оголошення номінантів на Оскар багато хто вважав «Нескореного» одним з претендентів на кращий фільм року. Проте фільм номінований тільки на 3 номінації і на не найпрестижніші, а ще коли врахувати, що в номінаціях на кращий звук і кращий монтаж звуку присутній фільм  «Інтерстеллар», то можна гарантувати, що «Нескорений» їх не візьме. Щодо кращої операторської роботи, то я так впевнено говорити не можу, оскільки «Нескорений» майже ідеально знятий якщо говорити саме про операторську роботу.

   Підсумовоючи можу сказати, що фільм хороший, оригінальний в цілому і в моментах при описі війни, з гарною акторською грою і прекрасним сценарієм і ще багато в ньому позитивного, але чекати від нього душороздераючої драми не приходиться. Сходити на цей фільм треба, але краще його переглянути в звичайному 2D кінозалі оскільки 3D чи IMAX там нічого не вирішує.