«Американський снайпер» - фільм режиссера Клінта Іствуда, знятий за мемуарами американського військового Кріса Кайла (Про нього можна більше почитати на вікіпедії, але краще після перегляду фільму). Стрічка номінована аж на 6 статуеток Оскара, зокрема за найкращий фільм і найкращу чоловічу роль.
В українському прокаті фільм з’явиться десь у березні місяці, хоча його уже можна знайти в інтернеті, правда в одноголосному перекладі, але хорошій якості, а хто знає англійську, то взагалі хай дивиться мовою оригіналу.
Картина розповість нам про життя легендарного для США снайпера і про те, що ним рухає, щоб вбивати людей і т. д. і т. п. По своїй суті це ще один фільм про американського військового з сталевими яйцями і широкими плечима, який ціною свого життя готовий захищати батьківщину. Клінт Іствуд взяв уже не нову тему для кіно і фільм не можна назвати оригінальним, але у режисера вийшло зробити «Американського снайпера» так, щоб доскочити до високо піднятої планки жанру, а може навіть і підняти цю планку. Протягом усіх двох з хвостиком годин фільм дивиться на одному рівні, але не на одному диханні хоч і близько до того. Стрічка з самого початку і до кінця тримається добре. Операторська робота класна, монтаж крутий, актори грають круто і все ніби здається добре, але щось до Оскару не дотягує. Можливо в тому то й проблема, що фільм знятий як має бути, добре, на рівні, як вимагає жанр, але не більше того. Для Оскару має бути щось крутіше, щось більше ніж захоплююче. Якщо порівняти з володарем оскару, фільмом «Повелитель бурі», який знятий у тому ж жанрі і тому ж стилі, то «Повелитель бурі» здається більш оригінальним і драматичним.
Якщо говорити про роботу акторів то все на найвищому рівні. Номінант на оскар за найкращу чоловічу роль Бредлі Купер ( за роль Кріса Кайла) зіграв так як має бути і чесно кажучи це мій улюблений актор, і мені дуже хочеться, щоб він отримав цю статуетку, але конкуренти у нього неймовірно сильні, які грали далеко важчі ролі ніж він.
«Американський снайпер» - фільм який гідно стоїть у числі номінантів на оскар, але мабуть не найкращий з них, проте коли відійти від цієї премії, то кінострічка вийшла класною, цікавою і вартісною того, щоб витратити на неї дві години свого життя.
Фільм «Мисливець на лисиць» з’явиться на великих екранах України в кінці січня 2015 року. Фільм отримав схвальні оцінки критиків, високі бали на популярних кіносайтах та представлений до номінацій у престижних преміях світу кіноіндустрії. Український прокат доволі сильно відстав від загальносвітового, тому кіно виходить на екрани порівняно з іншими країнами світу доволі пізно, але чи варто все ж таки заради цієї стрічки так довго чекати, коли фільм можна найти уже на багатьох піратських кораблях, які собі вільно плавають просторами морів інтернету.
Фільм оснований на реальних подіях , які відбувались навколо популярного, тоді, такого виду спорту, як боротьба. Стрічка про те, як багатій Джон Дюпон хоче створити команду найкращих борців Америки і отримати з нею золото на олімпійських іграх. Для своєї мети він запрошує тренувати свою команду золотого медаліста олімпійських ігор Марка Шульца і намагається втягнути у свою команду його ще успішнішого брата – Дейва Шульца, а от, що з того всього вийде нам і розповість фільм.
Режисер Беннетт Міллер зняв кінокартину, протяжністю у дві з лишнім години, яка не усім прийде до смаку. Картина виглядає затянутою і під шістдесяту хвилину, якщо дивитись фільм після важкого робочого дня можна і зовсім заснути, проте коли ти вже готовий закрити очі у фільмі попадається якийсь захопливий маневр з боротьби і можна забути про сон ще десь на десять хвилин. Здавалося б можна було забрати якихось багато лишніх моментів, але якщо обійтись у фільмі без якогось маленького моменту, то характер героя може залишитись не до кінця розкритим. Якщо ви перейшли вісімдесяту хвилину, то далі ви уже мабуть не перестанете дивитись кіно, тому що починається найцікавіше. Драма дійсно стає драмою і у фільмі з’являється тиск, який не відпускає уже до кінця. У розв’язці фільму ми уже повинні відкридити для себе справжній характер героїв, який упродовж фільму був далеко неоднозначним. Варто відмітити неперевершену гру акторів, Ченнінг Татум (Марк Шульц), Марк Руффало (Дейв Шульц) і Стів Карелл (Джон Дюпон) зіграли свої ролі краще ніж на відмінно і хоча б заради акторської гри цей фільм варто переглянути.
Загалом кіно вийшло дуже непоганим, але сіруватим, якщо так можна сказати. Випадковий відвідувач кінотеатру пройде мимо цієї картини і не помилиться якщо вирішить подивитися фільм вдома де матиме змогу краще подумати про все, що відбувається у кіно.
Якось проснувся я перед компютером після перегляду одного фільму. Фільм був відверто кажучи дурним та й дуже нудним від чого я заснув звісно, і проспав так на кріслі перед монітором декілька годин. Потім в мене жахливо боліла спина, але зараз не про те. Я зловив себе на думці, що це не перший фільм, «післясмак» якого, був відверто кажучи огидним. Таких фільмів останнім часом побільшало, якщо порівняти з кіно які виходили на екрани років 5-6 тому. У сучасному кіно можна помітити, що погані фільми, вони якось однаково погані, якісь у них проблеми схожі. Якщо придивитись, то можна помітити, що це за проблеми.
З чого я взагалі взяв, що в сучасного кіно є якісь проблеми? Та можливо з того, що декілька років тому я ходив у кінотеатр 3-4 рази у тиждень, а тепер я ходжу в кіно 3-4 рази в місяць. Це мабуть тому, що я можу побачити більшість кіно, що зараз в прокаті у себе вдома. І це не тільки через торенти і піратство, це в більшій мірі тому, що не показують нічого нового. Більшість сучасного кіно я вже десь колись бачив, тому я краще утримаюсь від якогось зайвого походу в кіно на новий бойовичок, а подивлюсь дома старий і завжди цікавий, визнаний шедевр та ще й декілька зекономлених гривень у гаманці на морозиво до фільму витрачу. Звичайно, щось нове – це добре забуте старе. І це не погано, можна перезняти з чорно білого у кольоровий фільм, зробити якийсь альтернативний розвиток сюжету, розвинути якусь ідею, протилежну до тої, що була у якомусь старому і забутому фільмі. Але зараз так мало хто робить. Просто клеять новий фільм з частинок його попередників, створючи такого собі франкенштейна у світі кіно, який зїдає твій безкорисливо витрачений на нього час.
Також важливим є те, що фільм має викликати якусь емоцію (захоплення, страх, співчуття, радість, сльози, сміх і т. д. і т. п.). Якщо під час перегляду кінокартина не викликає у тебе ніяких емоцій, то вибір цього фільму для перегляду був неправильним і помилковим. По правді зараз багато режисерів стараються «згодувати» кіно. Саме «згодувати» кіно певній аудиторії, яка цей фільм «схаває». Вони тратять трохи більше грошей на розкрутку фільму ніж зазвичай… ну як трохи… дофіга більше грошей на трейлери, постери, акторів, рекламу і т. д. Вони вам кажуть, що це кіно дійсно круте не залишаючи вам місця для власної думки. І люди зїдають такий фільм. Режисери тратять купи грошей на спецефекти і екшн, забуваючи про сюжет. Але якщо навіть і спецефекти надзвичайно круті і ти йдеш у кіно як на атракціон, та сюжет їм поступається і не може весь цей атракціон зв’язати, то навіть захвату від вибухів, польотів, і машин, які там перевертаються у повітрі по сто разів не вистачить для глядача. Треба до цього додати щось вище, духовне, якусь загадку, якийсь прихований зміст, щоб можна було подумати про побачене вже потім, а не забути фільм після виходу з кінозалу.
Зараз мабуть найсприятливіший час для кіноіндустрії. Хочеш знімаєш, хочеш не знімаєш. Але це водночас добре, а водночас і погано. Тому, що на екрани дуже легко пробиваються фільми без сенсу, без мети. Деякі режисери знімають просто заради грошей. У когось виходить, а у когось навпаки. Так, погане кіно було завжди, але колись нам це кіно не згодовували. А в теперішні часи маркетингу, корупції і бюрократії тобі згодують все, що завгодно. Якщо, ти не підсядеш на круту рекламу, то куплені або зацікавлені критики «заведуть» тебе на фільм за руки. Колись так було важко зробити, тому що до кіно ставилися як до мистецтва, а зараз ставляться, як до невичерпного мішка з грошима.
У кіно є багато проблем, які трапляються у різного роду фільмах, але ці всі проблеми легко вирішуються, якщо поставитись до кіно, як до мистецтва, як до способу донести якусь корисну і вагому думку, як до способу змінити щось, а не як до засобу збагачення.
PrOkiNO
Сьогодні був створений наш новий блог. Слідкуйте за оновленнями, і ми будемо тримати Вас в курсі наших новин. Ви можете читати нові записи цього блогу використовуючи RSS канал.